Жінки царя Мідаса: люди, які перетворюють любов на золото

Жінки царя Мідаса: люди, які перетворюють любов на золото

Для кого ця стаття. Для чоловіків і жінок 25-45 років, які стикалися з людьми, що переводять любов, турботу й час у гроші і хочуть навчитися бачити цю ваду вчасно. Для тих, хто на етапі знайомства й серйозних стосунків і для всіх, кого цікавить психологія архетипів та міфів.

Результат після прочитання: розуміння архетипу царя Мідаса як образу “синдрому цінника”; той самий сюжет у казках різних народів; юнгіанський розбір хвороби анімуса й страждання аніми; і практичний висновок червоної таблетки — чому з такими людьми не можна “обійматися”.

Жінки царя Мідаса – це архетип людей, які вішають ціну на все живе: на любов, турботу, материнство, увагу, навіть на час, проведений разом. Усе багатоманіття життя вони бачать крізь одну призму — цінник у гривнях, доларах або у крайньому разі, в “послугах” і “частках майна”. І, як цар із давнього міфу, не помічають головного: те, до чого торкається їхній золотий дотик, миттєво стає мертвим!

Я вже розбирав цей архетип в дрібніших формах та інших статтях: коли жінка намагається виставити рахунок за домашню працю та догляд за власними дітьми. Але це були ще квіточки. Час подивитися в корінь.

Золотий дотик — це не дар.
Це прокляття, яке вбиває все, чого торкнеться.

Що таке синдром цінника:
від лабутенів до почищених зубів

Синдром цінника — це нав’язливе прагнення перевести будь-яку людську взаємодію в грошовий еквівалент. Спершу виглядає майже нормально, потім — як хвороба.

Починається з дрібниць. Дівчина рахує, у скільки їй “обходиться” присутність на побаченні: фітнес, косметика, брендовий одяг, ті самі лабутени і виставляє це чоловікові як обґрунтування, чому він має платити за сам факт її появи. Далі градус росте. З’являються калькуляції, де жінка готова брати гроші за те, що вранці почистила зуби — мовляв, робила це не для себе, а для тебе, отже, це послуга, яка коштує грошей і має бути компенсована.

Я не жартую — я читав такі висловлювання на власні очі. Особливо там, де люди пишуть анонімно й можуть вивернути душу навиворіт. Окремо, сьогодні в тредсах дуже багато коментарів, що жінки народжують саме для чоловіка. Материнство — за тарифом. Турбота — за тарифом. Розмова “як справи?” — за тарифом психолога. Пелевін колись стібався над цим у дусі “дівчат, які коштують так дорого, що це майже схоже на любов”. Тоді це була сатира. Сьогодні — цитати з форумів.

Коли навіть “як справи?” має прайс —
це вже не жадібність. Це діагноз.

Той самий сюжет у казках різних народів

Ця недуга душі помічена давно — вона фігурує в казках різних народів під різними масками і всі вони закінчуються смертю або золою та нещастям.

Візьміть “Золоту антилопу”. Правитель — людина царського стану — не думаючи робить дурницю, вважаючи себе дуже вкрай розумним: “золота не буває забагато”. Чарівна тварина ловить його на цій фразі — і золото, що сиплеться без міри, стає його смертю. Це варіант міфу з поганим кінцем, той самий Мідас, тільки в індійських шатах.

А ось Кощій Безсмертний — той, що в Пушкіна “над златом чахне”. За нашою міфологією він мертвий. І це прямий натяк: маніакально обертати живе на золото й каміння — нормальне хобі для мерця. Живими речами він не здатен ані насолоджуватися, ані милуватися. Мертвими, у вигляді коштовностей — набагато більше. Скупий, злотолюбний персонаж по-перше сам собі мрець — мертвий бодай у сенсі душі. А по-друге, він мертвить усе навколо: усе, на що вішається цінник, стає мертвим.

Усе, до чого торкається цінник, застигає.
Живе стає золотим. Золоте — мертвим.

Чому золотий дотик — прокляття, а не дар

Величезна кількість речей у світі категорично не можна обертати на золото — у кращому разі це принесе незручність, у гіршому означає смерть.

Будь-яка психічно здорова людина здатна втримати в голові просте питання: цей предмет чи це явище виграє чи програє від того, що стане золотим у буквальному сенсі? Їжа, обійми, кохана людина, дитина, розмова — усе це від золота (оцінення і надання прайсу) не виграє. Воно вмирає.

Тому золотий дотик і є проказою, а не даром. І здорова людина — що чоловік, що жінка — це розуміє нутром.

А нам, людям червоної таблетки, треба бачити ознаки цієї недуги чіткіше й яскравіше — у жінках і в чоловіках теж. Бо якщо ти не хочеш перетворитися на золотого істукана — обійматися з такою людиною не можна. Ні в буквальному сенсі, ні в переносному. І, на жаль, легко такі люди не лікуються. Їх лікують хіба що особисті трагедії й трансформації.

Пояснити, переконати, достукатися — майже неможливо: логіка вже пошкоджена. Тож найрозумніше — тримати дистанцію в довгострокових планах.

Не хочеш стати золотим істуканом —
не обіймайся з тими, хто вішає ціну на любов.