Вже більше року я цікавлюсь темою, яка у соцмережах завірусилась трендом і розлітається мільйонами переглядів — «old money aesthetic»: кашемірові светри, мокасини без брендів, дорогі годинники, яхти на задньому плані та незворушний вираз обличчя. Але за цією естетикою — зовсім не про моду. «Old money» — це скоріш про глибоку філософію життя, яку українцям досі важко прийняти. І справа не лише в грошах. А в історії, ментальності, травмах і перерваних поколіннях.
Так що ж таке Old Money насправді?
Як я вже говорила, в першу чергу це не про швидкі гроші та моду, як всі думають. Давайте себе привчати не думати шаблонами та стереотипами. Так от, це про стабільність, спадковість, відчуття ґрунту під ногами. Це люди, чиї статки накопичувалися поколіннями, хто не заробив на хайпі, а отримав у спадок не лише гроші, а й культуру, звички, упевненість у собі і в майбутньому. Це родини, в яких дитина з дитинства знає, що вона — частина довгої історії. Її вчать не витрачати, а зберігати. Не хизуватися, а дбати. Не купувати останній айфон, а вкладати в освіту, землю, фондовий ринок, мистецтво.
Ми покоління, що починає з нуля. Давайте розбиратись, чому в нас не має «старого багатства».
Розквіт українського “старого гроша” (кін. XIX — поч. XX ст.) 1870–1917.
На межі ХІХ–ХХ століть в Україні формується заможна, освічена верства: землевласники, промисловці, адвокати, видавці, підприємці, аграрії. Їхні маєтки — у Полтаві, Харкові, Черкасах, Києві. Саме тоді з’являються перші покоління українців, які мали б стати нашими «old money». Наприклад, родина Терещенків — меценати, цукрозаводчики, засновники художніх музеїв. Їхня модель життя була дуже близькою до європейської: багатство + культура + благодійність.
У 1917 році розпочинається Революція і Громадянська війна 1917–1921.
Прихід більшовиків знищили більшість української економічної еліти. Землі та маєтки націоналізували. Більшість еліти встигла емігрувати, частина була просто вбита. Почалася повна деформація поняття “приватна власність”. По розповідям матусі мій прапрадід був купцем і на той час був досить заможною людиною із своїми магазинами, статками, маєтками та історією, але на жаль після революції він втратив все. Це стало причиною серцевого нападу, який він не пережив. Його дружина з доньками залишилась напризволяще. До речі далі історія розвивалась ще цікавіше… обов”язкого про це напишу. Але…
Потім почалось Розкуркулення і сталінські репресії 1929–1937
Цей період був найжорсткішим ударом по “старим грошам”. Під гаслом боротьби з «куркулями» розстрілювали і засилали в Сибір найпрацьовитіших селян і господарів. Знищили цілі родини, які мали землю, власність, бізнеси. У 1930-х держава знищила навіть згадки про минуле багатство. Людей привчали соромитися грошей і багатства.
Чорний спомин нашої історії — Голодомор 1932–1933
Голодомор не лише фізично винищив мільйони. Він стер ментальність господаря, як такого. В той час виживали найпокірніші. А ідея про власність чи спадок перестала бути природною. Замість безпеки діяло правило виживання. Тітка моєї бабаусі, по батьковій лінії, яка жила в Харкові в ті часи писала своїй рідні, що вона ходила на навчання вулицями повз яких лежали трупи. Це були українці, які помирали від голоду. Про це я дізналась від своєї бабусі, яка пережила післявоєнний голод. І плавно переходимо до наступної історичної події, яка перевернула пів земної кулі.
Друга світова війна і повоєнні репресії 1939–1950
Усі ресурси були брошені на фронт. Після війни панував тотальний дефіцит, зруйновані міста і повторна хвиля депортацій, особливо в Західній Україні і голод. Моя бабауся по лінії батька з родини військових і це врятувало їх від голоду. Вона розповідала, їм як родині військового передавали гуманітарну допомогу з США. Величезні ящики харчів, де був чорний шоколад, червона ікра !!! ( вона тоді її вперше спробувала, і не оцінила), та ще багато іншого. Однак, ідея “жити добре й передати дітям більше, ніж мав сам” знову не мала шансів.
Радянська уніфікація та ідеологія “не висовуйся” 1950–1980
Про це я писала в попередній статті, але торкалась цього лише точково в ракурсі радянської жінки, тобто наших бабусь і мамів. Але якщо говорити в контексті багатства в СРСР воно було як мінімум підозрілим. Єдина «еліта» — партійна номенклатура. Жити краще, ніж інші було соромно. Хвалитися спадковістю це взагалі небезпечно. Усе має бути “як у всіх”: одяг, меблі, квартири, відпочинок. Показне споживання заборонено, але при цьому — всі мріють “дістати” щось дефіцитне. Це породило дві реальності: офіційна скромність і тіньова гонитва за речами. Яке тягнеться шлейфом дотепер, особливо у наших «чинуш»
Крах СРСР і дикі 90-ті
1991–2000
У наш час (мій)) люди з нуля почали будувати бізнеси. Памятаю, як мама зайнялась бізнесом і з 1994-го року заробляла великі кошти, але цей вид діяльності дуже осуджувався з боку родини батька, так як батько працював на офіційній роботі і був на досить високій посаді, а ще й з родини військових інтелегентів. Тоді кошти зароблялись, але без традицій, культури багатства, правил, не лише у нас в родині, а скрізь. Дуже часто «New money» (нові гроші) в Україні формувались на кримінальних схемах, бартері, рейдерстві. Успішний той, хто вміє “пробити”, “вибити”, “порєшать”. Це сформувало новий культ сили і показної розкоші. Це був антипод old money.
Сучасна Україна: війна, страх і зміна свідомості
2014–2024
Наш час, але знову війна з найближчим територіальним сусідом, який віками отруював життя нашим предкам, а тепер і нам. Нестабільність, знову знецінення планів, накопичень, упевненості в завтрашньому дні. Знову живемо в режимі виживання.
Репресії, розкуркулення, війни, колективізація, голодомори — знищили ті родини, які могли передати не лише гроші, а й культуру капіталу. Тих, хто мав землю, освіту, підприємства, — або знищили, або змусили мовчати про своє походження. На жаль ця установка досі з нами: «гроші треба заробити, витратити, показати». Бо завтра їх може не бути. Суспільна пам’ять береже страх бідності. Для більшості українців фінансове благополуччя — це нове явище. І коли воно нарешті з’являється, хочеться його показати всім: бренди, авто, будинки, відпочинок. Можливо це про понти, а скоріш це про бажання довести собі й світу: я не бідний.
Однак ми, це перше покоління яке вперше за десятиліття повертається до теми ментальності, перші спроби відродження родинної історії, мови, культури, цінностей,— з’являються люди, які хочуть не лише грошей, а вкладають в освіту, культуру, досвід, спокійний стиль життя, стратегію, генеалогію своїх пращурів, етику, приватність.
Але цьому є і тіньова сторона. Люди, які почали заробляти вже у наш час вели кошти, особливо це стосується молоді, часто не мають внутрішньої опори. Вони не знають, як поводитись зі статками. Їх не вчили інвестувати, планувати спадок, розвивати власний бренд. Тому з’являється гіперкомпенсація: показова розкіш, кредити на авто, одяг як символ успіху.
Тому що «Old money» — це коли ти знаєш, що вже маєш цінність, і не потребуєш її доводити, а «New money» це коли тобі здається, що гроші — це єдине, що робить тебе вартісним.
Українцям не доступне «Оld money» не через брак коштів.
А через століття вирваних коренів.
Ми ніколи не мали стабільності більше, ніж на одне покоління. Але зараз історичний шанс почати її будувати. І якщо ми вкладемо не в бренди, а в себе, своїх дітей і свою історію — то через 50 років наші внуки знатимуть, хто такі old money. І ким була їхня бабуся або дідусь. Old money — це точно не про світлі штани й віллу в Тоскані. Це про майндсет, який росте у спокої, спадковості й довірі до світу.
Українці цього не мали — і не тому, що не здатні.
А тому, що їх постійно виривали з корінням
Але, можливо, саме тепер — після закінчення війни, втрат і трансформацій — ми готові змінити це. Не для соцмереж, а для своїх дітей. Для поколінь, які колись назвуть нас своїм «old money».
Автор Анна Харвед
Ілюстрації медіахудожника Alexander Kuiava
VJ Loops Pack Vol.78 – Bohun Beats
Ukraine Trident – Motion Backgrounds. Video VJ Loops Pack
