Одіссей і циклоп: як вийти з печери власного розуму

Одіссей і циклоп: карта виходу з печери власного розуму

Історія про Одіссея і циклопа — це не пригода про хитрого героя та дурне чудовище. Це найточніша карта внутрішнього шляху, яка дійшла до нас із дописемної традиції. Герой потрапляє в печеру, вхід до якої закритий каменем; усередині живе одноокий велетень; вийти звідти не можна ані силою, ані відвагою. Усе, що працює далі, працює через відмову від себе. Саме тому цю розповідь переказували три тисячі років, хоч жодного духовного терміна в ній немає.

Сім питань, які руйнують звичне читання

Якщо дивитися на цей епізод як на пригоду, деталі не мають сенсу. Чому в циклопа саме одне око? Чому Одіссей не вбиває його, хоч міг? Чому спершу дає йому вина? Чому називає себе Ніхто? Чому камінь від входу відсуває сам циклоп? Чому вихід відбувається не через двері, а під черевом барана? І найдивніше: чому вже врятувавшись, уже на кораблі, Одіссей робить цілком непотрібну річ і вигукує своє справжнє ім’я? Відповідь на останнє питання і є головним змістом усієї притчі.

Що буде нижче

Розбір іде по порядку самої розповіді: печера як система описів, одне око як розділяюче мислення, вино як те, чого неможливо досягти думкою, ім’я Ніхто як відмова від тотожності з образом себе. Окремо розібрано те, чого немає в популярних переказах: грецький каламбур, на якому тримається вся сцена, значення самого імені Поліфем і текст прокляття, яке перетворилося на решту «Одіссеї». У фіналі шість кроків, складених у послідовність, і один ряд про те, як це читається мовою карти. Печеру побудовано зі слів, а двері весь цей час були відчинені.

Чому в циклопа одне око

Два ока дають об’єм. Одне око дає площину. З одним оком є напрямок, є точка зору, є єдина перспектива. Глибини немає. Саме цим циклоп схожий на розділяюче мислення. Розум говорить: це я, а це світ; це правильно, а це хибно; це добре, а це погано; це я знаю, а цього не знаю; це духовне, а це матеріальне. Він постійно ділить, бо інакше концептуальне мислення не працює: воно мусить розрізняти, називати, порівнювати, ставити одне поряд з іншим.

Розум не є ворогом

У звичайному житті ця здатність безцінна. Без неї ми не змогли б розмовляти, будувати дім, перейти дорогу, написати книгу, домовитися про зустріч. Проблема не в тому, що розум існує. Проблема починається тоді, коли ми приймаємо його карту за саму реальність. Коли єдине око циклопа стає єдиним способом бачити, світ стає плоским. Глибина зникає, залишається тлумачення.

Як перевірити, що ви дивитеся одним оком

Ознака проста і не вимагає жодної практики. Запитайте себе, чи можете ви описати ситуацію, у якій ви зараз перебуваєте, двома протилежними способами так, щоб обидва були однаково правдиві. Якщо можете, працюють два ока. Якщо друге формулювання викликає спротив, якщо воно відчувається як зрада істини, перед вами циклоп. Не ворог. Просто одне око.

Освічений циклоп

Найнеприємніша частина цього розділу стосується саме тих, хто давно займається внутрішньою роботою. Знання термінів не додає другого ока. Людина може точно відрізняти саматху від віпассани, знати різницю між адвайтою і мадгьямакою, цитувати Упанішади і при цьому дивитися на власне життя з однієї єдиної точки зору. Циклоп може стати дуже освіченим, але око в нього все одно одне.

Поліфем означає «багатоголосий»

Деталь, якої немає в жодному популярному переказі, а вона вирішує половину справи. Ім’я велетня складене з двох грецьких коренів: πολύ, тобто «багато», і φήμη, тобто «голос, мова, чутка, слава». Поліфем буквально означає «багатоголосий» або «той, про кого багато говорять». Чудовище, яке тримає людину в печері описів, носить ім’я «багато мови».

Два прочитання одного імені

Перше прочитання очевидне для кожного, хто колись пробував сидіти тихо п’ять хвилин. Багатоголосість — це внутрішній потік: коментар, оцінка, суперечка з кимось відсутнім, репетиція майбутньої розмови, переказування минулої. Один велетень, багато голосів. Друге прочитання тонше: φήμη це ще й чутка і репутація. Тобто в тій самій печері сидить і той, хто думає за вас, і той, хто турбується про те, що про вас скажуть.

Чому це важливо саме для фіналу

Зверніть увагу на симетрію, яку Гомер вибудовує свідомо. Одіссей потрапляє до «того, про кого багато говорять», перемагає його відмовою від імені, а в кінці сам вимагає, щоб про нього говорили. Він буквально просить циклопа переказувати його ім’я іншим. Переможений і переможець у фіналі займаються однією справою.

Практичний бік

Тут є дуже конкретне спостереження, яке можна перевірити цього ж вечора. Більшість внутрішнього шуму стосується не реальності, а того, як вас бачать. Порахуйте за один день, скільки думок були про справу, а скільки про те, як ви виглядаєте в чиїхось очах. Пропорція зазвичай шокує. Багатоголосий велетень тримає вас не думками про світ, а думками про те, що про вас подумають.

Дві істини: чому карта ніколи не стане територією

Буддійська традиція робить тут поворот, майже дослівно схожий на образ печери. Йдеться про розрізнення відносної та абсолютної істини. Не в тому сенсі, що існують два різні світи, а в тому, що є звичний спосіб бачити речі через поняття й позначення. І є безпосереднє бачення того, як речі існують насправді. У мадгьямаці це пов’язано з порожнечею: речі не мають самостійної незалежної сутності, яку розум міг би остаточно схопити й визначити.

Що це означає без термінів

Будь-яке твердження про річ є твердженням про її межі. «Це дерево» означає, що тут закінчується дерево й починається не-дерево. Межа корисна, доки ви пам’ятаєте, що провели її самі. Щойно межа починає здаватися властивістю самої речі, карта стала територією. Думка може сказати: це дерево і це корисно. Якщо думка каже: я повністю знаю, що таке дерево, вона вже видає карту за територію.

Те саме стосується «я»

Я чоловік. Я батько. Я вчитель. Я духовна людина. Я пробуджений або я ще не пробуджений. Кожна з цих фраз на відносному рівні корисна, іноді необхідна. Якщо ж ви починаєте приймати її за остаточну істину про себе, з’являється циклоп: одне око, одна точка зору, плоска картина. Причому плоска не тому, що фраза хибна, а тому, що вона стала єдиною.

Пастка досконалої карти

Звідси випливає найнеприємніший висновок усієї статті для тих, хто довго вчився. Вдосконалення карти не веде до виходу, воно веде до кращої карти. Можна прочитати тисячу книг, вивчити чотири традиції, опанувати термінологію трьох мов і залишитися всередині того самого каменю. Не тому, що знання шкідливе. Тому що воно працює в іншій площині. Карта може стати ідеальною і саме через це остаточно замінити собою вихід.

Чому Одіссей не вбиває циклопа

Це, мабуть, найглибша деталь усієї історії і майже ніхто на неї не звертає уваги. Одіссей мав можливість убити Поліфема сплячим. Він цього не зробив і причина чисто практична: якби він убив велетня, величезний камінь залишився б на місці, а люди залишилися б замкненими всередині. Зовні ворог знищений. Фактично знищена єдина сила, здатна відчинити двері.

Той самий сюжет у внутрішній роботі

Ми постійно намагаємося вбити власний розум. Мені треба перестати думати. Мені треба вбити его. Мені треба позбутися особистості. Мені треба знищити бажання. Мені треба повністю зупинити думки. Питання тут одне: а хто саме намагається все це знищити? Той самий розум. Виходить дивна сцена: циклоп намагається вбити циклопа.

Чому боротьба може тривати роками

Саме через це людина може десятиліттями боротися з думками: пригнічувати їх, контролювати, спостерігати за ними з осудом, боятися їх, соромитися їх. І весь цей час залишатися в тій самій печері, бо ставлення до розуму як до ворога нікуди не поділося. Ворогом він стає виключно через те, як із ним повелися. Розум не є в’язницею. Але якщо прийняти його за себе, він в’язницею стає.

Перший реальний крок

Перед будь-якою технікою стоїть дія, яка нічого не вимагає: перестати воювати. Не підкорити розум, не домовитися з ним, не полюбити його. Просто зняти з нього статус противника. Ознака, що це сталося, дуже конкретна: думка з’являється і більше не викликає внутрішнього коментаря про те, що вона з’явилася не вчасно. Не вбивайте циклопа. Він єдиний, хто знає, де камінь.

Вино: те, чого не можна зробити думкою

Перед хитрістю Одіссей робить дещо інше. Він дає циклопові вина. У духовному читанні вино тут не алкоголь. Це образ того, що приходить у людину не з її власного зусилля: благодать, стан, переживання, яке неможливо виробити однією думкою. Стан, у якому розум на якийсь час перестає вимагати, щоб усе було пояснено. У буддійській мові тут можна провести дуже обережну паралель із саматхою, станом зібраності та спокою, де звична діяльність розуму суттєво слабшає.

Нове вино в Єрусалимі

У християнській традиції схожий образ виникає в геть іншому контексті. У день П’ятдесятниці учні настільки змінені дією Духа, що сторонні вважають їх п’яними і кажуть: вони напилися нового вина. Петро відповідає, що вони не п’яні, бо ще лише третя година дня, і далі пояснює те, що відбувається, вилиттям Духа. Зверніть увагу на структуру образу: зовнішній спостерігач бачить сп’яніння, а всередині відбувається вихід зі звичного режиму свідомості.

Вино суфіїв

Саме тому образ вина так часто з’являється в містичній поезії. У суфіїв вино стає символом божественної любові, а сп’яніння — станом, у якому звичне відчуття окремого я перестає бути центром досвіду. У Румі протиставлення звичайного сп’яніння і сп’яніння божественного стає одним із постійних образів. Жодна з цих традицій не говорить про втрату свідомості. Усі говорять про зміну того, хто в цій свідомості головний.

Чому це передує будь-якій розмові

Одіссей не каже циклопові: припини думати. Він не доводить йому філософської істини. Він спершу дає йому відчути те, що перевищує його звичний стан і лише після цього з’являється можливість діяти. Принцип тут універсальний. Людина, яка ніколи не переживала нічого за межами концептуального мислення, захищатиме мислення до останнього: а докажи, а поясни, а що це означає, а як це назвати, а який метод, а яка стадія. Якщо ж вона одного разу справді відчула тишу, питання змінюються. Вона знає не словами, вона знає смаком. Спершу дайте циклопові вина. Сперечатися з ним немає сенсу.

«Мене звати Ніхто»

Циклоп питає ім’я. Одіссей відповідає: Ніхто. У грецькому тексті це Οὖτις. Сказано це в дев’ятій книзі, рядок 366: мене так звуть мати, батько і всі мої товариші. Це не просто хитрість. Це розбирання тотожності. На питання «хто ти» відповіді немає: не Одіссей, не цар Ітаки, не герой, не людина з певною історією. Просто ніхто.

Паралель, яку легко перекрутити

Тут доречно згадати буддійські вчення про відсутність незмінного самостійного я і одразу ж уточнити, щоб не впасти в іншу крайність. Буддизм не говорить: тебе взагалі немає. Він вказує на те, що те, що ми звично називаємо собою, не є незалежною незмінною сутністю. Є тіло, є відчуття, є сприйняття, є думки, є пам’ять, звички, ім’я, історія. Де серед усього цього знаходиться окремий господар?

Пошук, у якому знаходиться все, крім власника

Якщо почати шукати цього господаря безпосередньо, а не думкою про нього, відбувається дивна річ. Ви знаходите все. Усе, крім власника. Дуже близько тут звучить відоме «не це, не це», neti neti з Упанішад. Те, що можна назвати, вже стало об’єктом опису. А те, що є самим джерелом знання, неможливо остаточно перетворити в об’єкт знання.

Головне попередження цього розділу

«Ніхто» не є філософською позицією. Не треба тепер ходити і говорити: я ніхто. Бо тоді ви щойно створили когось, хто вважає себе ніким. Це просто ще одна думка, ще одна роль, ще одна маска. Ніхто — це не відповідь. Це відмова від необхідності відповідати. Не заміняйте «я звичайна людина» на «я пробуджена людина». Не заміняйте «я особистість» на «я усвідомленість». Це все ще ваше ім’я. Це все ще хтось.

Каламбур, на якому тримається вся сцена

У перекладах це зникає повністю, а в оригіналі це головний механізм епізоду. Грецька має два способи сказати «ніхто»: οὔτις і μή τις. Одіссей називає себе першим словом. Осліплений Поліфем кричить іншим циклопам те, що в рядку 408 звучить приблизно так: ніхто вбиває мене хитрістю, не силою. Циклопи чують другу форму, μή τις. На слух вона майже не відрізняється від слова μῆτις — хитрий розум, винахідливість, та сама якість, через яку Одіссея в поемі постійно звуть πολύμητις, багатохитрим.

Одіссей сам це коментує

Через кілька рядків, у 411 і 412, Гомер подає пряму реакцію героя: серце в ньому засміялося з того, як обманули велетня його ім’я і його безвадна μῆτις. Тобто поет свідомо ставить поряд дві речі: відмову від імені і метод. Це не випадкова гра словами, це авторська підказка.

Що з цього випливає для практики

Висновок тут набагато тонший за звичне «відмовся від его». Ім’я, яке є нічим, виявляється тим самим, що й робочий інструмент. Коли людина перестає бути кимось, у неї не зникає здатність діяти, вона з’являється. Доки є хтось, увага витрачається на його захист. Коли захищати нікого, уся та сама увага стає доступною для справи.

Чому цього немає в переказах

Бо каламбур неперекладний. Українською, російською, англійською слова «ніхто» і «хитрість» не звучать схоже і перекладач змушений обирати: зберегти сюжет або зберегти гру. Усі зберігають сюжет. І деталь, яка робить епізод не пригодою, а вказівкою, зникає. У Гомера відмова від імені і є майстерністю. Це одне слово, почуте двома способами.

Чому інші циклопи не прийшли на допомогу

Сцена, яка виглядає як комедія, а насправді є точним описом механізму. Поліфем кличе сусідів. Вони питають: хто завдає тобі болю? Він відповідає: ніхто. І вони не приходять. Для них «ніхто» означає буквально ніхто, тому допомагати нема від кого й нема в чому. Велетень не збрехав. Він сказав правду, яка в такому формулюванні перестала бути інформацією.

Переклад на внутрішній бік

Доки існує «я ось така людина», розум може вибудувати навколо цієї людини цілий всесвіт: мої стосунки, мої досягнення, мої поразки, моя духовність, мої знання, мій шлях, моє пробудження, мої учні, мої помилки, моя історія. Усе це тримається на одному кріпленні — на імені. Прибираєте ім’я і вся конструкція не має до чого приєднатися.

Перевірка на собі

Спробуйте щось дуже просте. Згадайте останню ситуацію, яка вас серйозно зачепила, і сформулюйте, що саме в ній було під загрозою. Майже завжди це виявляється не життя, не здоров’я, не гроші, а певна версія себе: компетентний, справедливий, той, кого поважають, той, хто розуміє більше за інших. Під загрозою був опис. Болить завжди опис.

Чому це не робить вас байдужим

Поширене заперечення звучить так: якщо не захищати себе, тебе зітруть. Насправді зникає не захист, зникає автоматизм. Можна відстоювати свої інтереси, не маючи потреби відстоювати свій образ. Ці дві речі зовні схожі, а по витраті сил відрізняються разюче. Людина, у якої немає чого захищати, у конфлікті тримається значно спокійніше. Коли зникає ім’я, зникає і адресат образи.

Камінь відсуває сам Поліфем

Найкрасивіший поворот усієї історії. Камінь від входу відсуває не Одіссей. Його відсуває сам циклоп, бо йому треба випустити отару на пашу. Герой нічого не ламає, нічого не підриває, нічого не долає силою. Двері відчиняються тому, що розум продовжує робити свою звичну роботу і ця робота вперше збігається з виходом.

Чому це принципово

Двері відчиняються не через перемогу над розумом. Вони відчиняються тоді, коли розум перестає бути господарем. Ви не руйнуєте камінь, ви не знищуєте печеру, ви просто перестаєте бути тим, що тримало вас усередині. І в якийсь момент той самий механізм, який утримував вас, починає працювати на вихід.

Розум як інструмент

Після цього він продовжує функціонувати повністю. Він думає, планує, розмовляє, працює, рахує, вчиться, домовляється. Жодна здатність не втрачена. Змінилося одне: він більше не є центром вашого існування. Різниця тут та сама, що між водієм і автомобілем. Автомобіль не стає гіршим від того, що перестає сам обирати маршрут.

Що робить людина, поки камінь закритий

Найчастіша помилка на цьому місці звучить як «значить, робити нічого не треба». Подивіться, чим насправді зайнятий Одіссей до ранку. Він перераховує овець, вибирає найбільших, плете пруття, розподіляє людей, продумує порядок виходу. Робота величезна і жодна її частина не спрямована на камінь. Ось це і є точний опис практики. Ви не відчиняєте двері. Ви готуєте все так, щоб у момент, коли вони відчиняться, вам не потрібно було нічого вирішувати. Той, хто не підготувався, виходу просто не помітить, бо буде зайнятий каменем.

Звідки береться терпіння

Цей розділ дає відповідь на найчастіше питання тих, хто практикує: скільки це займе часу. У притчі відповідь схована в побуті. Камінь відсувається не тоді, коли Одіссей готовий, а тоді, коли настає ранок і отару треба випустити. Тобто момент не обирається героєм. Від нього залежить тільки одне: бути готовим і не шуміти. Вихід відбувається у звичайний ранок, під час звичайної роботи розуму.

Вихід під бараном

Пройти мимо циклопа не можна. Поліфем сидить біля виходу і обмацує кожну вівцю, бо знає, що люди спробують вибратися. Тому Одіссей прив’язує супутників під черевами тварин, а сам тримається під великим бараном і вони виходять разом з отарою. Це фантастичний за точністю образ, бо вихід відбувається не через демонстрацію себе.

Чого саме немає в цьому виході

Немає «подивіться, я вийшов». Немає «я зрозумів істину». Немає «я тепер просвітлений». Є повна відсутність заяви про себе. Ніхто, просто вівця, просто життя, просто рух без оголошення того, хто ти. Причому Поліфем обмацує кожну тварину, тобто перевірка відбувається. Людину не впізнають не тому, що вона схована краще за інших, а тому, що в ній у цей момент немає нічого, що відповідало б на дотик як «я».

Природність замість духовного образу

У деяких традиціях це називають природністю. Коли людина перестає будувати навколо себе духовний образ, вона не виглядає обов’язково особливою. Вона не мусить виробляти враження. Вона не мусить говорити загадковими словами. Вона може виглядати абсолютно звичайною, бо зникла необхідність комусь щось доводити. У буддійських збірниках повно історій, де після глибокого розуміння людина повертається до найпростіших дій.

Імітація простоти як окрема пастка

Тут одразу чекає наступна яма і в неї падають частіше, ніж у попередню. Природність можна зіграти. Можна навчитися говорити тихо, вдягатися просто, відмовлятися від відповідей, багатозначно мовчати в потрібних місцях. Виходить той самий духовний образ, тільки вивернутий навиворіт: не «подивіться, я досяг», а «подивіться, як мені нічого не потрібно». Відрізнити одне від іншого можна за однією ознакою. Справжня простота не помічає, що вона проста і її не стає більше в присутності глядачів. Зіграна простота підсилюється рівно тоді, коли на неї дивляться.

Як це описують інші традиції

У суфізмі це можна співставити з ідеєю згасання окремого егоцентричного самоутвердження і подальшого перебування у світі без колишньої фіксації на собі. У християнстві тут згадуються слова Павла про те, що в одному Дусі багато хто стає одним тілом: люди не знищуються як люди, вони перестають бути ізольованими центрами існування. Тобто мова не про те, щоб фізично зникнути. Зникає не людина. Зникає претензія на окремість.

Крик імені: помилка, яка коштувала десять років

Одіссей уже врятований. Він уже на кораблі, уже відпливає. І тут йому стає мало. Він хоче, щоб циклоп знав, хто його переміг. У рядках 500 і далі він кричить: якщо хтось зі смертних питатиме тебе про твоє осліплення, скажи, що тебе осліпив Одіссей, руйнівник міст. Зверніть увагу на формулювання. Він не просто називається. Він замовляє собі репутацію і просить багатоголосого велетня її поширювати.

Чому це не дурість, а необхідність героя

Тут є грецьке поняття, без якого сцена виглядає нелогічною: κλέος, слава, те, що про тебе говорять після тебе. Для героя архаїчного епосу це не марнославство, а сама умова існування. Безіменний подвиг для нього дорівнює подвигу, якого не було. Тобто Одіссей кричить не від глупоти і не від пихи. Він кричить тому, що герой без імені перестає бути героєм. Саме тому ця помилка в притчі є структурною, а не випадковою.

Що відбувається одразу після

Поліфем згадує давнє пророцтво. У рядках 507 і далі він розповідає, що жив тут віщун Телем, син Евріма, який передбачив, що він утратить зір від руки саме Одіссея. Доки нападник був ніким, пророцтво не могло здійснитися. Назване ім’я замкнуло ланцюг. Далі велетень звертається до батька: у рядках 528 і далі він просить Посейдона, щоб Одіссей ніколи не дістався додому, а якщо йому все ж призначено побачити своїх, то щоб прийшов пізно, у злиднях, утративши всіх супутників. Решта поеми і є виконанням цього прохання.

Та сама механіка в духовному досвіді

Людина переживає тишу і одразу каже: я пережив тишу. Побачила відсутність окремого я і каже: я побачив відсутність окремого я. Торкнулася того, що неможливо описати, і починає описувати це годинами. Ось він. Циклоп знову отримав зір, бо з’явилася нова тотожність: я той, хто зрозумів. Звичайне его видно легко: я багатий, я успішний, я розумний. Духовне его бачити значно важче: я усвідомлений, я пробуджений, я вчитель, я знаю істину, я пройшов шлях.

Сучасний вигляд того самого крику

Архаїчному герою для слави потрібен був свідок, який перекаже. Сьогодні свідок вбудований у кишеню і відстань між досвідом та оголошенням скоротилася до кількох секунд. Людина виходить із тривалої практики і за п’ять хвилин формулює пост. Побачила щось важливе і одразу думає, кому це розповісти. Формально нічого поганого не сталося. Фактично досвід уже перетворено в матеріал для імені, а значить, він уже належить не вам, а тому образу, який ви будуєте. Простий робочий фільтр тут такий: усе, що справді змінює, спершу витримує кілька днів без свідків. Якщо не витримує, змінилося не бачення, а тільки запас історій про себе.

Парадокс, який варто запам’ятати

Одіссей переміг циклопа саме тому, що став ніким. Проблеми почалися в ту мить, коли він знову став кимось. Доки є хтось, є кому захищатися, є кому доводити, є кому образитися, є кому боятися. Легко вийти з печери. Значно важче не повернутися в неї через власне ім’я.

Той самий сюжет мовою карти

Одразу про жанр цього розділу: це авторське читання, а не традиційна астрологічна доктрина. У жодному класичному джерелі міф про Поліфема не розкладено по планетах. Але мова карти тут працює як мова опису і збіги надто точні, щоб їх не назвати.

Посейдон, тобто Нептун

Головна деталь, яку в переказах пропускають: Поліфем є сином Посейдона. Тобто розділяюче однооке мислення в міфі народжене морем, стихією без форми і без межі. Астрологічно Посейдон відповідає Нептуну, а Нептун у карті завжди стоїть там, де межі розмиваються: ілюзія, туман, ідеалізація, залежність, містичний досвід і самообман, які неможливо розрізнити зсередини. Логіка міфу тут бездоганна. Той, хто ділить світ навпіл, є дитиною того, у чому поділу немає взагалі. А прокляття героя приходить не від циклопа, а від моря, тобто від того самого безмежного, якому він дав ім’я.

Дев’ятий дім і довга дорога

Уся «Одіссея» є сюжетом дев’ятого дому: далека подорож, чужі землі, віщуни, боги, пошук знання і повернення додому іншою людиною. У карті дев’ятий дім відповідає за світогляд, релігію, філософію, вищу освіту і дальні мандри. Тобто епізод із печерою стоїть не в домі страху і не в домі смерті. Він стоїть у домі світогляду і це точно відповідає змісту: ламається не життя героя, ламається його спосіб бачити.

Гермес, тобто Меркурій

Окрема деталь із сусіднього епізоду, яка добре доповнює картину. В історії з Кіркою герою допомагає Гермес, даючи йому траву моли. Гермес це Меркурій, тобто сам розум як інструмент. Те саме мислення, яке в печері виступає чудовиськом, в іншій сцені виступає провідником. Різниця тільки в тому, кому воно служить. Розум як господар є циклопом. Розум як посланець є Гермесом.

Де тут практичний сенс

Карта робить із цієї притчі особисту. У кожного своя печера, тобто своя улюблена система описів і свій циклоп, тобто своє найміцніше переконання про себе. Стан Меркурія показує, як саме ви описуєте світ; стан Нептуна показує, де ви найлегше приймаєте туман за глибину; дев’ятий дім показує, яка саме дорога змінює ваш світогляд. Саме це я розбираю в астрокартографії, коли йдеться про місця, і в розборі карти, коли йдеться про механізм.