Мережеві держави: наступний етап розвитку суспільства

Мережеві держави: наступний етап розвитку суспільства

Мережева держава є спільнотою, яка спершу збирається онлайн навколо спільної ідеї, далі вибудовує власну економіку та внутрішні правила, потім купує або орендує фізичну територію і врешті домагається визнання з боку наявних держав. Таке визначення дав Баладжі Срінівасан у книзі «The Network State», що вийшла першого липня 2022 року. Послідовність тут принципова: не земля збирає людей, а люди збирають землю. Спочатку виникає згода про те, що важливо, і лише потім шукається місце, де цю згоду можна втілити.

Чия це доповідь і чому я її розбираю

Матеріал цієї статті виріс із доповіді Максима Ноготкова, підприємця й засновника спільноти «Рабора», який останні роки займається саме конструюванням спільнот. Його теза проста: держава в тому вигляді, у якому ми її знаємо, перестає виконувати частину функцій, за які ми їй платимо, а спільноти починають ці функції підбирати. Я переказую його логіку майже без змін, бо вона варта того, щоб її почули. Там, де в доповіді є фактичні помилки, я їх виправляю окремо й відкрито.

Чого в цій статті не буде

Тут не буде обіцянки, що ви завтра перепишетеся в нову державу та все налагодиться. Не буде й зворотного: мовляв, усе це іграшки мільярдерів. Я проведу вас через чотири речі послідовно. Перша: чому старі системи об’єднання слабнуть саме зараз. Друга: як історично працювали мережеві структури до появи інтернету. Третя: що вже реально побудовано і де це провалилося. Четверта: що з цього випливає для вас особисто, а не для абстрактного людства.

Головне, що варто тримати в голові

Будь-яка спільнота тримається на двох речах одночасно: на можливості увійти та на можливості вийти. Там, де немає входу, утворюється клуб, який вимирає разом зі своїми засновниками. Там, де немає виходу, утворюється секта. Усе найцікавіше в темі мережевих держав відбувається саме в проміжку між цими двома полюсами. Спільнота має цінність рівно настільки, наскільки з неї можна піти і все одно залишитися.

Чотири речі, які вже були сто років тому

Нассім Талеб, Рей Даліо та низка істориків сходяться на тому, що ми перебуваємо у фазі, схожій на першу третину двадцятого століття. Схожість не в деталях, а в чотирьох процесах, які йдуть одночасно. Кожен із них окремо суспільство переживає спокійно. Разом вони історично давали перебудову світового порядку.

Нерівність

Концентрація багатства повернулася до рівнів, яких не було з двадцятих років. Світовий звіт про нерівність фіксує: найбагатший один відсоток володіє приблизно вдвічі більшою часткою світового багатства, ніж уся нижня половина людства. Це не моральна претензія, а опис структури. Структури такої форми історично нестабільні, бо велика частина людей не бачить для себе шляху вгору.

Ослаблення старих інституцій

Довіра до держави, церкви та медіа падає синхронно в десятках країн. Інституція, якій не довіряють, продовжує існувати, але перестає впорядковувати поведінку людей. Вона стає декорацією, а реальні правила люди починають шукати в менших групах.

Технологічний перехід

Сто років тому механізація вибила мільйони людей із сільського господарства. Зараз те саме робить автоматизація з офісною працею. Питання не в тому, чи зникнуть професії, а в тому, чи встигне суспільство придумати, чим зайняти людину, крім роботи.

Цикл конфлікту

Дев’ятого листопада 2025 року міністр оборони США Піт Гегсет, виступаючи в Національному військовому коледжі, назвав поточний момент «1939 або, сподіваюся, 1981 роком». Формулювання варте уваги не як прогноз, а як свідчення: так публічно говорить людина, яка має доступ до всіх розвідувальних зведень. Коли чотири цих процеси сходяться, суспільство не вибирає між стабільністю та змінами. Воно вибирає тільки форму змін.

Розрив між розумом і зрілістю

Є теза, яку варто розібрати уважно, бо в популярній формі вона звучить ефектно і майже завжди спирається на вигадані дані. Теза така: людство стало значно розумнішим, а дорослішим не стало. Інтелект виріс, здатність нести відповідальність за наслідки залишилася на місці. Саме цей розрив робить технології небезпечними не самі по собі, а в руках тих, хто ними володіє.

Що насправді відомо про зростання IQ

Ефект Флінна описаний добре: протягом двадцятого століття середні бали тестів інтелекту в розвинених країнах зростали приблизно на три пункти за десятиліття. Але з дев’яностих років у низці країн тренд розвернувся. Братсберг і Рогеберг у PNAS 2018 року показали зворотний рух на норвезьких призовниках, Тісдейл і Оуен у журналі Intelligence 2008 року на данських. Отже «люди стають розумнішими» вже не є правдою навіть за тестами.

Чому історію про IQ Гітлера треба відкинути

У доповіді згадується, ніби в Нюрнберзі в Гітлера виміряли IQ близько ста двадцяти. Гітлера ніколи не тестували: він загинув до початку процесу. Психолог Густав Гілберт справді тестував двадцять одного підсудного за шкалою Векслера-Белв’ю у 1945 і 1946 роках. Геринг отримав сто тридцять вісім, найвищий результат у Шахта становив сто сорок три. Нічого з цього не підтверджує тезу про помірний інтелект лідерів нацизму.

Чесна версія тієї самої думки

Прибравши вигадані цифри, думка стає навіть сильнішою. Високий інтелект ніколи не був запобіжником проти жорстокості. Нюрнбергські виміри показали протилежне: верхівка режиму мала інтелект вище середнього. Отже проблема ніколи не була в нестачі розуму. Розум визначає, наскільки ефективно людина діє, а не в який бік вона рухається.

Як зростало коло людей, з якими можна домовитися

Юваль Ной Харарі в «Людині розумній» вибудовує просту історичну лінію. Спочатку людина кооперувала тільки з родиною. Потім з’явилися племена, далі міста, далі релігії та нації. Кожне розширення кола давало величезний стрибок у можливостях, бо раптом ставало можливо домовитися з тим, кого ти жодного разу не бачив. Але кожне розширення спиралося на вигадку: на спільну історію, у яку погоджувалися вірити всі учасники.

Межа, яку поставила біологія

Робін Данбар у 1992 році запропонував оцінку: людина здатна втримувати близько ста п’ятдесяти стабільних соціальних зв’язків, бо саме стільки дозволяє обсяг неокортексу. Цифра відома й досі широко використовується, хоча її оскаржують. Ліндефорс і колеги в Biology Letters 2021 року показали, що методологія розрахунку дає настільки широкий довірчий інтервал, що говорити про конкретне число некоректно. Але сам факт стелі ніхто не заперечує: вище певної кількості людей особисте знайомство замінюється правилами.

Дві системи, які перестрибнули цю межу

Релігія та нація зробили одне й те саме: дали мільйонам незнайомих людей спільну рамку, у якій можна довіряти без особистого знайомства. Бенедикт Андерсон у 1983 році назвав націю «уявленою спільнотою»: її члени ніколи не зустрінуться, але кожен упевнений, що решта існує та поділяє з ним щось важливе. Це не критика, а опис механізму. Саме цей механізм дозволив будувати армії, податкові системи та університети.

Що відбувається, коли рамка слабне

Коли велика уявлена спільнота втрачає переконливість, люди не переходять одразу до наступної великої. Вони спускаються вниз, до розміру, який можна охопити особисто. Саме тому паралельно з падінням довіри до держав ми бачимо бум малих спільнот: від професійних клубів до релігійних груп нового типу. Люди не перестають об’єднуватися. Вони просто перестають об’єднуватися в те, у що більше не вірять.

Старі системи об’єднують через страх

Є неприємне спостереження, яке варто проговорити прямо. Релігія та нація історично тримали людей разом не тільки спільним сенсом, а й спільним страхом. У релігійній моделі це страх покарання після смерті. У національній це страх зовнішнього ворога. Обидва механізми працюють бездоганно, бо страх не вимагає пояснень і не потребує постійної роботи над смислом.

Як це виглядає у практиці держав

Будь-який політик знає, що рейтинг найшвидше зростає під зовнішньою загрозою. Це не теорія змови, а добре задокументована закономірність, яку в політології називають ефектом згуртування навколо прапора. Загроза може бути реальною та придуманою, механізм працює однаково. Проблема в тому, що інструмент, який добре працює, починають застосовувати тоді, коли реальної потреби немає.

Чому для України це не абстракція

Коли загроза справжня, згуртування є здоровою реакцією і жодних питань тут немає. Але важливо бачити різницю між тим, що тримає людей разом під час війни, і тим, що має тримати їх разом після. Спільнота, побудована виключно на зовнішньому тиску, розсипається в момент, коли тиск зникає. Саме це сталося з багатьма рухами двадцятого століття після досягнення їхньої головної мети.

Альтернатива, яка значно складніша

Об’єднувати людей через спільну мету, а не через спільного ворога, набагато важче. Мету доводиться формулювати, перевіряти та регулярно переформулювати. Ворог формулює себе сам. Тому більшість спільнот обирає легкий шлях і через кілька років виявляє, що тримається тільки на тому, проти чого вона. Спільнота, яка не може сказати, за що вона, рано чи пізно починає існувати тільки проти когось.

Ордени були мережевими структурами до інтернету

Ідея мережевої держави виглядає новою тільки через слово «мережа». Структури, де належність до спільноти важливіша за географію, існували задовго до появи інтернету. Орден тамплієрів, заснований близько 1119 року, мав будинки від Англії до Єрусалиму, єдиний статут, власну касу та підпорядкування безпосередньо Папі, а не місцевим королям. Географічно це була не держава. Функціонально це була саме вона.

Фінансова інновація, яка виросла з довіри

Тамплієри розробили систему, завдяки якій паломник міг внести гроші в Лондоні та отримати їх в Єрусалимі за документом. Історики сперечаються про деталі механізму й про те, наскільки коректно називати це чеком у сучасному розумінні, але сама практика підтверджена. Працювала вона з однієї причини: обидва будинки ордену довіряли одне одному більше, ніж будь-яким зовнішнім партнерам. Довіра тут була не чеснотою, а інфраструктурою.

Те саме в інших традиціях

Ганзейський союз. Понад сто міст від Новгорода до Брюгге, спільні правила торгівлі, власні представництва та колективний захист караванів, без єдиного суверена.
Єзуїти. Орден із 1540 року з власною системою освіти, яка працювала однаково в Римі, Парагваї та Японії.
Купецькі діаспори. Вірменські, єврейські та гуджаратські торговельні сітки, де вексель незнайомця приймався тільки тому, що він належав до тієї самої спільноти.

Що з цього випливає

Усі ці структури мали три спільні риси: чіткий поріг входу, внутрішній кодекс із реальними наслідками за порушення та економіку, яка працювала всередині мережі краще, ніж зовні. Жодна з них не починалася з території. Територія з’являлася потім як наслідок. Довіра всередині замкненого кола завжди була найдешевшим кредитом в історії.

Довіра як економічна величина

Теза про те, що довіра напряму впливає на економічне зростання, у доповіді прозвучала у спотвореному вигляді. Там ішлося, ніби дослідження Deloitte показало: подвоєння рівня довіри подвоює ВВП. Такого дослідження немає. Але є справжні роботи і вони говорять щось значно обережніше та значно цікавіше.

Що показують реальні дослідження

Канонічна робота. Стівен Кнак і Філіп Кіфер у Quarterly Journal of Economics 1997 року на даних World Values Survey показали: зростання рівня міжособистісної довіри на одне стандартне відхилення пов’язане з приростом річного зростання ВВП на душу приблизно на пів відсоткового пункта.
Підтвердження. Алган і Каюк в American Economic Review 2010 року застосували метод успадкованої довіри в нащадків іммігрантів у США та отримали схожий порядок величин.
Сучасна оцінка. Конал Сміт у роботі 2020 року, яку згодом поширювала Deloitte, оцінив внесок довіри приблизно так: десять процентних пунктів довіри дають близько пів процентного пункта зростання. Не подвоєння, а пів пункта.

Чому пів пункта це дуже багато

Пів відсоткового пункта річного зростання за тридцять років дають приблизно шістнадцять відсотків різниці в накопиченому обсязі економіки. Для країни розміром з Україну це десятки мільярдів доларів, які просто не виникли. Отже думка доповіді правильна за напрямком, навіть якщо цифра в ній була вигадана.

Де ми перебуваємо зараз

Опитування Ipsos 2022 року зафіксувало: у середньому по тридцяти країнах лише близько тридцяти відсотків людей погоджуються, що більшості людей можна довіряти. Це означає, що сімдесят відсотків економічної взаємодії відбувається через посередників, юристів і заставу, бо прямій згоді не вірять. Кожна недовіра має ціну і цю ціну платять усі, включно з тими, хто чесний.

Масонство як проєкт Просвітництва

Найчастіше згадуваний приклад історичної мережі викликає найбільше спотворень, тому розберемо його з цифрами. Велика ложа Англії заснована 1717 року. У вісімнадцятому столітті ложі справді були майданчиком, де дворянин, купець і вчений сиділи за одним столом, що в тодішній становій Європі було майже немислимо. Саме це, а не ритуали, робило масонство інструментом Просвітництва.

Реальні цифри замість міфу

Чисельність. У доповіді звучить сім мільйонів членів у світі. Сучасні оцінки дають приблизно від двох до шести мільйонів, причому більшість припадає на США та Великобританію, а чисельність стабільно падає вже кілька десятиліть.
Батьки-засновники США. Твердження, що практично всі вони були масонами, не витримує перевірки. З п’ятдесяти шести підписантів Декларації незалежності масонами достовірно були дев’ять. Із тридцяти дев’яти підписантів Конституції близько тринадцяти. Це значна частка, але не всі.
Вплив. Вашингтон, Франклін і Лафайєт справді належали до ложі. Джефферсон, Адамс і Медісон ні.

Чому точність тут принципова

Коли ви завищуєте цифру вдвічі, ви не підсилюєте аргумент, а віддаєте його опонентам. Будь-хто, хто перевірить одне число, перестане вірити всій решті. Мережі минулого були достатньо впливовими, щоб їх не треба було прикрашати. Міф про всесилля масонів зробив для забуття їхнього реального внеску більше, ніж будь-яка цензура.

Головний механізм, який варто запозичити

У ложі працювала одна річ, якої немає в жодному сучасному нетворкінг-клубі: порука. Член ложі відповідав репутацією за того, кого рекомендував. Через це рекомендація мала вагу й ніхто не приводив випадкових людей. Усі сучасні спільноти, які реально працюють, так чи інакше відтворюють цей механізм.

Спільноти зростають, але залишаються аморфними

Зростання ринку спільнот є фактом, який добре видно за грошима: платформи для управління спільнотами, подієві бізнеси та платні клуби останнє десятиліття зростають двозначними темпами. Люди платять за належність більше, ніж за контент. Але якщо подивитися на те, що саме вони отримують, картина стає сумною.

Що більшість спільнот дає насправді

Нетворкінг. Можливість познайомитися з тими, хто може бути корисним. Це робоча функція, але вона перетворює людину на інструмент для іншої людини.
Обмін досвідом. Навчання одне в одного, часто ефективніше за будь-який курс, бо йде від практиків.
Відчуття свого середовища. Коротке й приємне, зазвичай на час події.
І майже завжди на цьому все закінчується.

Чого в них немає

Немає надзавдання. Спільнота існує для того, щоб існувати, і коли засновник втомлюється, вона розчиняється. Немає сформульованих цінностей: є загальні слова про розвиток і взаємну підтримку, під які підійде будь-хто. Немає механізму дотримання: порушення домовленостей не має наслідків, тому домовленості не мають ваги. Немає власної економіки: гроші заходять ззовні, всередині не обертаються.

Різниця між клубом і структурою

Клуб відповідає на питання «з ким мені приємно». Структура відповідає на питання «що ми робимо такого, чого окремо не зробимо». Перше дає тепло й не дає результату. Друге дає результат і часто втрачає тепло. Робочі спільноти навчилися тримати обидва і це рідкісне вміння, а не стандарт. Спільнота без надзавдання є просто дорогим способом не бути самотнім у вівторок.

Приклад, який уже працює: Шмідт16

Найцікавіші речі в темі спільнот роблять не ті, хто про них пише, а ті, хто вкладає в них власні гроші. Спільнота Шмідт16 придбала готель Quinta в Португалії приблизно за десять мільйонів доларів і перетворила його на фізичний центр мережі. Не офіс, не коворкінг, а місце, куди члени спільноти приїжджають жити на тижні й місяці. Фізична точка робить онлайн-спільноту відчутною і це принципово.

Власний венчурний фонд

Спільнота створила фонд, у який скидаються її учасники та з якого фінансуються проєкти її ж членів. Це закриває коло: гроші, зароблені всередині, залишаються всередині й породжують наступні бізнеси. Саме це відрізняє спільноту з економікою від спільноти з членськими внесками. У першій капітал обертається, у другій просто витікає на оренду залу.

Рада з восьми людей

Рішення про прийом нових членів і про виключення ухвалює рада з восьми осіб. Це найважливіша деталь усієї конструкції і зазвичай її пропускають. Наявність органу, який може виключити, означає, що членство має ціну. Там, де виключити неможливо, правила перетворюються на побажання, а спільнота поступово набирає людей, через яких із неї йдуть найкращі.

Каса безпроцентної допомоги

Є фонд, із якого член спільноти може взяти гроші без відсотків у разі біди. Механізм не новий: це та сама модель, що працювала у взаємних товариствах дев’ятнадцятого століття та в єврейських касах гмах. Працює він тільки за умови, що неповернення означає втрату членства, а членство має реальну цінність. Безпроцентна позика можлива тільки там, де репутація дорожча за суму.

Чого можна навчитися в діаспор

Єврейська діаспора залишається найдовше працюючою мережевою структурою в історії і її механізми варті вивчення незалежно від того, як ви до неї ставитеся. Дві практики заслуговують окремої уваги, бо їх можна відтворити в будь-якій спільноті вже зараз.

Страхова агенція для підприємців

Ідея проста: мережа створює власний механізм, який страхує підприємця від розорення. Не держава, не комерційний страховик, а своє коло. Економічно це працює через те, що всередині мережі значно нижча асиметрія інформації: учасники знають, хто як веде справи, тому можуть точніше оцінити ризик, ніж будь-яка зовнішня компанія. Там, де зовнішній страховик бере премію за невідомість, спільнота цю невідомість просто не має.

Акумулятор: обмін частками

Друга практика ще цікавіша. Група підприємців обмінюється невеликими частками у власних бізнесах, збираючи з них спільний портфель. Кожен учасник віддає, скажімо, по два відсотки свого проєкту та отримує частку в об’єднаному пулі. Далі логіка математична: якщо в портфелі тридцять компаній, достатньо одного сильного виходу, щоб перекрити всі провали. Окремий підприємець такої диверсифікації не має в принципі.

Побічний ефект, який найцінніший

Коли ви володієте часткою в бізнесі свого товариша, ви перестаєте конкурувати з ним і починаєте бути зацікавленим у його успіху буквально фінансово. Це змінює поведінку глибше за будь-які декларації про взаємну підтримку. Цінності, зашиті в структуру власності, працюють навіть у людей, які в цінності не вірять. Найнадійніший спосіб зробити людей союзниками не умовляти їх, а зробити їхні гаманці пов’язаними.

Спільноти починають робити те, що ми очікуємо від держави

Якщо зібрати функції з попередніх розділів, виходить цікавий перелік: страхування, кредит без відсотків, венчурне фінансування, освіта, вирішення спорів через раду, фізична інфраструктура для життя. Це рівно той набір, за який ми платимо податки. Різниця лише в тому, що тут він надається добровільно та в обмін на репутацію, а не на примус.

Коротка історія соціальної держави

Варто пам’ятати, що держава взяла на себе ці функції зовсім недавно. Перші системи обов’язкового соціального страхування запровадив Бісмарк у Німеччині у вісімдесятих роках дев’ятнадцятого століття. До того страхуванням, пенсіями та допомогою вдовам займалися цехи, братства, взаємні товариства та релігійні громади. Держава не вигадала соціальний захист, вона його централізувала й монополізувала.

Чому монополія почала тріщати

Централізована система має одну вразливість: вона не бачить конкретну людину. Вона бачить категорію і будь-кого, хто в категорію не вписався, обслуговує погано або не обслуговує взагалі. Фрилансер, підприємець без штату, людина з двома громадянствами, той, хто живе в трьох країнах на рік: для класичної соціальної держави всі вони незручні. Саме з цих людей складаються мережеві спільноти.

Чому крипто-спроби провалилися

У 2021 та 2022 роках десятки DAO намагалися побудувати саме це. Майже всі розсипалися і причина однакова в усіх. По-перше, абсолютно плоска структура: коли ніхто не відповідає, не ухвалюються рішення. По-друге, відсутність ідеології: токен не є цінністю, а голосування за розподіл коштів не є спільною метою. ConstitutionDAO зібрав сорок сім мільйонів доларів за тиждень і розпався через місяць, бо після невдалої покупки нікому не було ясно, навіщо він існує. Технологія вміє розподіляти голоси, але не вміє давати відповідь на питання, навіщо ми разом.

Burning Man як держава без території

Найчистіший приклад спільноти, зібраної на культурі, а не на географії, починається дуже скромно. Двадцять другого червня 1986 року Ларрі Харві та Джеррі Джеймс спалили дерев’яну фігуру на пляжі Бейкер-Біч у Сан-Франциско. Присутніх було близько двадцяти людей. У 1990 році подію перенесли в пустелю Блек-Рок у Неваді і саме там вона перетворилася на місто.

Цифри, які варто знати точно

Пікова відвідуваність складала близько сімдесяти тисяч людей. Річний бюджет організації перевищує сорок мільйонів доларів. Дозвіл Бюро управління земельними ресурсами дозволяє до вісімдесяти тисяч учасників. Жодної перевіреної оцінки сукупної кількості людей, які пройшли через Burning Man за всю історію, не існує, тому таких цифр я не наводжу. У доповіді вона звучала і вона взята зі стелі.

Десять принципів замість законів

У 2004 році Харві сформулював десять принципів і це найважливіша частина історії. Радикальне самовираження, дарування, незалежність від грошей усередині події, не залишати слідів, участь замість спостереження. Це не правила поведінки, а опис цінностей, під які людина або підписується, або не їде. Принципи, сформульовані настільки чітко, виконують роботу конституції.

Розподілена структура

Головна подія в Неваді є лише вершиною. По світу проходять десятки регіональних подій, визнаних організацією, від Південної Африки до Ізраїлю. Мережа тримається не на центрі, а на тому, що в будь-якій точці світу люди відтворюють ті самі десять принципів. Це рівно та архітектура, яку мережеві держави намагаються спроєктувати з нуля. Burning Man довів, що для спільноти достатньо спільної культури і одного тижня на рік, коли вона стає видимою.

Середовище робить людину, а не навпаки

Є спостереження, яке повторюється в історії з настількию регулярністю, що його варто вважати закономірністю. Прориви ніколи не виникають рівномірно по планеті. Вони виникають у кількох кварталах кількох міст, у конкретні десятиліття і щільність талантів там у десятки разів вища за середню. Причина не в генах, а в середовищі.

Флоренція Медічі

Місто з приблизно шістдесятьма тисячами мешканців у п’ятнадцятому столітті дало Брунеллескі, Донателло, Боттічеллі, Леонардо та Мікеланджело. Медічі не створювали таланти, вони створили систему замовлень, у якій майстерність оплачувалася, а конкуренція між майстернями була публічною. Талант просто рухався туди, де його було видно.

Кремнієва долина

Той самий механізм у двадцятому столітті: Стенфорд як джерело людей, венчурний капітал як джерело грошей, і щільність, за якої будь-яка ідея протягом тижня перевіряється десятьма людьми, що вже робили щось подібне. Географія тут важлива рівно настільки, наскільки вона скорочує відстань між тими, кому потрібно поговорити.

Німецька слобода в Москві

Приклад, який у доповіді звучить із помилкою в авторстві, варто виправити, бо він дуже показовий. Німецьку слободу як окремий квартал для іноземців створив цар Олексій Михайлович указом 1652 року, а не Петро Перший. Петро там виріс і саме це середовище сформувало його уявлення про те, як має виглядати держава. Різниця принципова: Петро не побудував середовище, він був його продуктом. Якщо ви хочете змінити людину, не вчіть її. Перемістіть її туди, де нормою є те, чого ви від неї хочете.

Soho House: мережа, яку тримає бренд

Є модель, протилежна Burning Man за всіма параметрами і її теж варто розібрати. Soho House заснований у Лондоні 1995 року Ніком Джонсом як закритий клуб для людей із творчих індустрій. Станом на третій квартал 2025 року компанія звітує про сорок шість будинків і 269 606 членів. Це найбільша у світі приватна фізична мережа закритого типу.

Що вони зробили правильно

Відбір здійснюють комітети з членів клубу, а не відділ продажів, і це тримає склад. Фізична якість приміщень однакова в Лондоні, Нью-Йорку та Мумбаї, тому член клубу відчуває себе вдома в будь-якому місті. Є чіткий критерій входу, нехай і розмитий формально: ви маєте мати стосунок до творчих професій. Усе це робить належність помітною ззовні, що для клубного продукту є основним активом.

Чого там немає

Немає спільної мети, крім приємного проведення часу. Немає внутрішньої економіки: гроші рухаються тільки від члена до компанії. Немає взаємних зобов’язань між членами: ви не зобов’язані нічим тому, хто сидить за сусіднім столом. Немає механізму, через який спільнота могла б щось вирішувати, бо вирішує власник.

Чому це важлива межа

Soho House показує стелю моделі, у якій спільнота є продуктом, а не суб’єктом. Такий клуб масштабується прекрасно й приносить гроші, але він не може поставити перед своїми членами завдання. Власник може підняти ціну, змінити правила або продати бізнес, а члени не мають голосу ні в чому. Коли спільнота є чиїмсь продуктом, вона дає доступ, але ніколи не дасть належності.

Людина стала рухомою

Будь-яка розмова про мережеві держави спирається на одну передумову: людина більше не прив’язана до місця заробітку. Передумова справжня, але її регулярно підсилюють вигаданими цифрами, тому розберемо, що відомо точно.

Перевірені дані

Міжнародна міграція. Згідно з оцінкою ООН, станом на 2024 рік у світі близько 304 мільйонів міжнародних мігрантів, що складає приблизно три цілих сім десятих відсотка населення планети.
Віддалена робота. У США дослідження MBO Partners фіксує близько вісімнадцяти мільйонів людей, які самоідентифікуються як цифрові номади. Це найнадійніша з наявних оцінок і вона стосується однієї країни.
Чого не варто цитувати. Прогноз про мільярд номадів до 2035 року належить Пітеру Левелзу, який опублікував його у 2015 році та сам назвав власною здогадкою. Жодного глобального вимірювання кількості цифрових номадів не існує, бо немає узгодженого визначення.

Що змінилося насправді

Важливішою за кількість є зміна самої структури зайнятості. Дедалі більша частина доходу людей не залежить від того, у якому місті вони спали минулої ночі. Понад п’ятдесят країн запровадили спеціальні візи для віддалених працівників: від Естонії та Португалії до Барбадосу. Це не маркетинг, це визнання державами нового типу платника податків.

Діти як останній якір

Головним обмежувачем мобільності залишається школа. Саме тому найцікавіше зараз відбувається в освіті: онлайн-школи з акредитацією, мікрошколи на кілька сімей, програми, які визнаються одночасно в кількох юрисдикціях. Коли переносна освіта стане нормою, зникне остання причина жити там, де вам не подобається. Людина тримається за місце не через любов до нього, а через те, що ще не можна забрати з собою.

Держави починають конкурувати за людей

Коли людина стає рухомою, змінюється розстановка сил. Раніше держава мала справу з населенням, яке нікуди не поїде, і могла диктувати умови. Тепер вона має справу з платниками податків, які можуть переїхати протягом місяця, і змушена конкурувати. Це найважливіший зі всіх процесів, описаних у цій статті, бо він уже дає вимірювані наслідки.

Теорія, яка це передбачила ще в 1956 році

Чарлз Тібу в Journal of Political Economy опублікував модель, яку згодом назвали «голосуванням ногами». Його теза: якщо людина може вільно переміщатися між юрисдикціями, її переїзд працює як ринковий сигнал і юрисдикції змушені оптимізувати набір послуг та податків, щоб утримати мешканців. Тібу писав про муніципалітети в межах однієї країни. Сьогодні та сама логіка працює на рівні держав.

Що відбувається прямо зараз

Британія з шостого квітня 2025 року скасувала режим non-dom, який існував понад двісті років. Компанія Henley & Partners прогнозувала відтік порядку шістнадцяти тисяч заможних резидентів за рік. Важливе уточнення: це прогнозна оцінка на основі даних про переїзди, а не підрахунок фактичних виїздів, і трактувати її як виміряний факт не варто. Паралельно Італія, ОАЕ, Португалія та Греція запровадили режими, які прямо адресовані тим самим людям.

Чим це закінчується

Конкуренція юрисдикцій за мобільних людей має очевидну межу: той, кого можна переманити податками, не буде лояльним ні до кого. Держави, які конкурують тільки ставкою, отримують населення, яке поїде наступного разу, коли хтось запропонує менше. Виграє не найдешевша юрисдикція, а та, у якій людина хоче залишитися з причин, не пов’язаних із грошима. Втримати можна тільки тим, чого немає ціни, і це єдина новина, яка справді лякає уряди.

Вільної землі немає, тому будують другий поверх

Перше заперечення проти ідеї мережевої держави завжди однакове: вся земля вже поділена, нових суверенітетів не буде. Заперечення правильне і відповідь на нього знайшлася в несподіваній аналогії.

Модель віртуального оператора

Коли частотні ліцензії в кожній країні виявилися розподіленими між трьома-чотирма компаніями, нові гравці не стали будувати власні вишки. Вони стали орендувати ємність у наявних операторів і продавати власний продукт під власним брендом. Так виникли віртуальні мобільні оператори і сьогодні їх у світі понад тисячу трьохсот. Вони не володіють ані метром інфраструктури й при цьому мають власних абонентів, тарифи та правила.

Та сама логіка для юрисдикцій

Мережева держава в цій логіці не захоплює територію, а орендує її функції. Фізична безпека, дороги та базове право беруться у приймаючої держави. Усе інше, що складає відчуття належності, вибудовується зверху: власна економіка, власна освіта, власний механізм вирішення спорів, власні правила входу. Для приймаючої країни це вигідно, бо приходять платоспроможні люди з грошима й без претензій на владу.

Чому порівняння з протоколом точніше

Ще ближча аналогія виникає з блокчейну. Ethereum не є компанією й не має території, але має правила, економіку, механізм ухвалення змін і мільйони людей, які цим правилам підкоряються добровільно. Протокол працює, бо вихід із нього завжди відкритий, а участь завжди вигідніша за неучасть. Мережева держава в найчеснішому формулюванні є спробою зробити те саме з життям, а не з транзакціями. Суверенітет перестає бути питанням про землю і стає питанням про те, чиї правила ви виконуєте, коли вас ніхто не змушує.

Що вже побудовано і що з цього вийшло

Теорію варто перевіряти результатами, тому перейдемо до конкретних проєктів. Їх небагато, усі вони публічні й у кожного є своя точна історія. Я навмисно наводжу імена, дати та суми, бо саме в цій темі найбільше легенд.

Próspera, Гондурас

Засновник Ерік Бримен, інвестиції через фонд Pronomos Capital, серед вкладників якого Пітер Тіль, Марк Андріссен і Баладжі Срінівасан. Проєкт побудований на острові Роатан у межах гондураського режиму особливих зон ZEDE. У квітні 2022 року парламент Гондурасу скасував закон про ZEDE, у вересні 2024 року Верховний суд визнав цей режим неконституційним. Компанія подала позов до арбітражу ICSID із вимогами, які в максимальній оцінці доходять до десяти цілих семи десятих мільярда доларів. Проєкт фізично існує, його правова основа зникла.

Praxis

Засновник Драйден Браун. У жовтні 2024 року проєкт оголосив про залучення 525 мільйонів доларів на будівництво нового міста. Риторика в проєкту свідомо героїчна: мова йде про нову цивілізацію та відродження західної культури. Локацію змінювали кілька разів: спочатку обговорювалася Гренландія, потім з’явився Уругвай. Фізичного міста станом на зараз немає.

Zuzalu, Чорногорія

Експеримент Віталіка Бутеріна: з березня до травня 2023 року близько двохсот людей жили разом у курортному містечку Лущиця-Бей. Формат виявився найцікавішим із усіх: не місто й не конференція, а двомісячне співжиття дослідників, розробників і підприємців. Проєкт завершився за планом і породив десятки подібних спільнот.

Liberland

Заснований Вітом Єдлічкою тринадцятого квітня 2015 року на нічийній ділянці Горня-Сіга між Хорватією та Сербією. Площа близько семи квадратних кілометрів, приблизно в три з половиною рази більше за Монако. Громадянство отримали близько тисячі двохсот людей при майже 735 тисячах заявок. У жовтні 2024 року прем’єр-міністром обрали Джастіна Сана. Визнання немає ні від однієї держави, доступ на територію блокує хорватська поліція. Усі п’ять проєктів показали одне й те саме: зібрати людей виявилося легше, ніж домовитися з тією державою, на землі якої ти стоїш.

Єдина мережева держава, яка справді працює

Найцікавіше, що найуспішніший проєкт у цій темі не називає себе мережевою державою й не має жодної героїчної риторики. Його зробила звичайна держава Європейського Союзу і він працює вже одинадцятий рік.

Що таке e-Residency

У 2014 році Естонія запустила програму електронного резидентства. Людина з будь-якої країни отримує державну цифрову ідентичність, можливість підписувати юридично значущі документи та реєструвати компанію в ЄС, не приїжджаючи до Естонії. Це не громадянство й не право в’їзду. Це доступ до інфраструктури держави без фізичної присутності на її території.

Цифри

Учасники. Понад 144 тисячі електронних резидентів із більш ніж 180 країн.
Бізнес. Понад 44 тисячі компаній, зареєстрованих електронними резидентами.
Віддача для бюджету. Понад 125 мільйонів євро прямих надходжень до естонського бюджету станом на 2025 рік.
Для порівняння: Liberland за десять років має тисячу двісті громадян, Praxis після 525 мільйонів не має міста.

Чому це важливо для розуміння теми

Естонія довела головну тезу мережевих держав і водночас зруйнувала їхню романтику. Належність до юрисдикції дійсно можна відірвати від географії. Але зробила це не нова спільнота з нуля, а стара держава, у якої вже були суди, реєстри та репутація. Виявилося, що найдефіцитнішим ресурсом є не ідея та не гроші, а визнання. Побудувати культуру можна за два роки. Побудувати те, чому вірить банк, не вдалося жодному з проєктів із нуля.

Три проблеми, які намагаються вирішити

Люди, які будують мережеві спільноти, зазвичай називають три задачі. Варто розглянути кожну окремо, бо вони різної якості: одна виміряна добре, друга виміряна погано, третя не виміряна зовсім і при цьому найцікавіша.

Перша: самотність

Про неї вже сказано на початку статті, і це єдина з трьох проблем, де дані незаперечні. Тут спільноти дають реальний результат, причому швидко. Будь-який учасник робочого клубу це підтвердить і жодне дослідження не потрібне, щоб відчути різницю між тижнем серед своїх і тижнем наодинці з ноутбуком.

Друга: робота, у якій людина не живе

Gallup у своїх щорічних звітах фіксує: приблизно вісімдесят відсотків працівників світу не залучені у свою роботу, а близько п’ятнадцяти відсотків залучені активно негативно, тобто працюють проти власної компанії. Твердження, що понад дев’яносто відсотків людей не займаються своїм покликанням, прямого вимірювання не має, бо покликання неможливо виміряти опитуванням. Але напрямок цифр Gallup не залишає сумнівів: більшість людей проводить третину життя там, де їм байдуже.

Третя: подвійна робота

Найцікавіша з трьох і найменш доказова. Теза така: значна частина економіки зайнята виправленням наслідків іншої частини економіки. Класична ілюстрація: компанія продає солодкі напої, а потім медична галузь продає ліки та пристрої для контролю цукру тим самим людям. Обидві галузі зростають, ВВП зростає, здоров’я населення падає. Це не теорія змови, а властивість показника, який рахує обіг і не рахує результат.

Що з цього робить висновок

У всіх трьох випадках корінь той самий: система винагороджує конкуренцію й не винагороджує кооперацію. Той, хто зробив продукт шкідливим та прибутковим, виграє конкурс. Той, хто зробив продукт корисним і менш прибутковим, програє. Поки виграш рахується в обігу, а не в наслідках, кооперація буде залишатися благодійністю.

Ідея добровільних податків

Одна з найсміливіших пропозицій у цій темі звучить так: замінити обов’язковий податок добровільним внеском у конкретні названі проєкти. Не «до бюджету», а «на цю школу», «на цей шпиталь», «на цю дорогу», з іменем платника на табличці. Логіка в тому, що людина охоче платить за те, результат чого бачить, і не охоче за те, що зникає в загальній масі.

Історичний приклад і його справжні межі

В Афінах п’ятого та четвертого століть до нашої ери існувала система літургій: багаті громадяни за власний кошт оснащували військовий корабель або ставили театральну постановку і це було предметом публічної гордості. Приклад справжній, але вимагає уточнення, яке зазвичай опускають. По-перше, призначення на літургію було примусовим: відмовитися без законної підстави було неможливо, а суперечки щодо призначень розглядав суд. По-друге, Афіни мали й інші джерела доходів, зокрема надзвичайний майновий податок ейсфору, мита та срібні копальні Лавріону.

Отже що саме працювало

Працював не добровільний характер внеску, а його публічність. Афінянин знав, що місто бачить, хто оснастив корабель, і це робило витрату вигідною репутаційно. Саме цей механізм можна відтворити без будь-якої зміни податкового законодавства: публічна атрибуція конкретного результату конкретному платнику. У спільнотах він працює й зараз, бо репутаційна віддача там відчутніша, ніж у масштабах країни.

Чому ідея розбивається на масштабі держави

Добровільні внески фінансують те, що видно, і не фінансують те, що нудне. На школу з іменною табличкою грошей знайдеться, на систему каналізації та на архіви не знайдеться. Саме для цього й існує обов’язковий податок: він оплачує невидиме. Тому розумна версія цієї ідеї не замінює податок, а додає до нього другий, добровільний поверх. Добровільно люди фінансують те, чим можна пишатися, а не те, без чого місто не стоїть.

Спрощення переміщення

Друга практична пропозиція стосується кордонів. Ідея в тому, щоб людина, яка має підтверджену репутацію, кваліфікацію або бізнес, могла переміщатися та працювати в групі країн за єдиним документом. Умовний мультипас, виданий не за місцем народження, а за тим, що людина вміє й зробила.

Це вже частково існує

Понад п’ятдесят країн мають візи для віддалених працівників. Більш ніж двадцять мають програми стартап-віз, де підставою є бізнес-план, а не родинні зв’язки. Естонське електронне резидентство дає доступ до юрисдикції без переїзду. Усе це фрагменти однієї конструкції, просто зібрані різними країнами в різний час і без узгодження між собою.

Чого ця ідея не вирішує

Тут варто бути чесними до кінця. Людина не залишається в зоні бойових дій через паспорт. Вона залишається тому, що не має куди поїхати так, щоб там був дах, робота та школа для дитини. Головним обмежувачем є не документ, а економічна можливість. Будь-який мультипас допоможе тим, хто вже має професію та дохід, і не допоможе тим, кому допомога потрібна найбільше.

І ще одна незручна деталь

Документ, який видається за заслуги, автоматично створює дві категорії людей. Ті, хто пройшов поріг, і ті, хто ні. У сучасному світі такий поділ уже існує де-факто: порівняйте, скільки країн відкрито для власника німецького паспорта та скільки для власника афганського. Формалізація цього поділу зробить його чеснішим і водночас остаточним. Будь-яка система відбору вирішує проблему тих, хто в неї проходить, і закріплює становище тих, хто ні.

Чому все це тримається на дистанції

Тепер головне, і це вже не переказ доповіді, а мій власний висновок. Усі робочі спільноти в цій статті мають одну спільну рису, якої немає в жодної провальної. У них можна залишатися собою. Людина заходить не замість свого життя, а поверх нього, і в будь-який момент може відійти, не втрачаючи себе. Саме це я називаю культурою дистанції і без неї спільнота перетворюється або на секту, або на клуб.

Хіршман: вихід, голос і лояльність

У 1970 році Альберт Хіршман видав книгу «Exit, Voice, and Loyalty», яка досі залишається найточнішою рамкою для цієї теми. Його теза: у людини, незадоволеної організацією, є два інструменти. Вихід, тобто піти, і голос, тобто сказати та змінити. Ці інструменти конкурують між собою: де вихід занадто легкий, ніхто не витрачається на голос, а де вихід закритий, голос стає єдиною опцією і його починають душити. Лояльність у Хіршмана не чеснота, а те, що тримає людину достатньо довго, щоб вона встигла скористатися голосом.

Як це читається у спільнотах

Легкий вихід без голосу. Так виглядає будь-який чат на тисячу людей: піти не шкода, тому впливати ніхто не намагається.
Закритий вихід із голосом. Так виглядає секта: говорити можна тільки те, що схвалено, а піти означає втратити все.
Вихід і голос одночасно. Так виглядає рада з восьми людей у Шмідт16: тебе можуть виключити, ти можеш піти і саме тому твоє слово має вагу.

Остром: вісім принципів, які працюють

Елінор Остром, лауреатка Нобелівської премії з економіки 2009 року, у книзі «Governing the Commons» 1990 року описала вісім умов, за яких спільнота стабільно керує спільним ресурсом без держави та без приватизації. Серед них чіткі межі групи, правила, що відповідають локальним умовам, участь самих учасників в ухваленні правил, власний моніторинг, поступові санкції за порушення, дешеві механізми вирішення спорів. Це не філософія, а емпіричне узагальнення сотень реальних випадків, від альпійських полонин до рибальських громад Японії.

Формула, до якої все зводиться

Складіть обидві рамки разом і ви отримаєте те, чого бракує майже всім спільнотам. Межа має бути чіткою, бо без межі немає належності. Санкції мають бути реальними, бо без наслідків правила є побажаннями. Вихід має залишатися відкритим, бо без виходу належність перетворюється на залежність. Дистанція не є протилежністю близькості, вона є її умовою. Належати можна тільки там, звідки дозволено піти.

П’ять ризиків, про які треба говорити першими

Будь-хто, хто просуває мережеві спільноти, зобов’язаний назвати ризики до того, як про них спитають. Автор доповіді один із них назвав сам і це робить йому честь. Я додам решту.

Бульбашка однодумців

Спільнота за визначенням відбирає схожих. Через два роки всередині не залишається жодного, хто сказав би, що король голий. Це визнає сам автор ідеї і єдине протиотруття тут процедурне: обов’язкова присутність людей, які не поділяють основної віри групи, із правом голосу. Жодна спільнота цього добровільно не робить, бо це неприємно.

Динаміка секти

Відстань від клубу до секти коротша, ніж здається. Достатньо, щоб вихід почав коштувати дорого: втрату доходу, втрату кола, втрату житла. Коли спільнота забезпечує вам роботу, гроші, страхування та дім одночасно, вона отримує над вами владу, якої не має жодна держава.

Відтік здатних

Якщо найкваліфікованіші люди йдуть у власні юрисдикції, залишається країна, у якій нікому платити податки. Мережеві держави вирішують проблему своїх учасників і погіршують становище тих, хто залишився. Жоден із проєктів у цій статті на це питання не відповідає.

Правова крихкість

Próspera втратила правову основу за два роки через зміну влади в Гондурасі. Будь-яка структура, яка орендує суверенітет, залежить від чергових виборів у країні-господарі. Це не теоретичний ризик, а вже реалізований.

Розрив між інтересом і дією

Найкрасномовніша цифра всієї теми: Liberland отримав майже 735 тисяч заявок на громадянство і має близько тисячі двохсот громадян. Конверсія складає приблизно одну шосту відсотка. Люди хочуть належати до чогось нового, поки це не вимагає жодного вчинку. Інтерес до нової держави масовий, готовність щось для неї зробити статистично не існує.

Сім книг, з яких варто почати

Мене попросили порадити літературу з двох тем одночасно: як збирати спільноти та як розуміти нову культуру. Нижче сім книг, розділених саме за цією логікою. Я не включав жодної, яку не читав сам, і не включав мотиваційної літератури.

Як влаштовані спільноти

Елінор Остром, «Governing the Commons» (1990). Головна книга теми. Вісім емпірично виведених принципів, за яких група керує спільним ресурсом без держави. Нобелівська премія з економіки 2009 року дана саме за цю роботу. Читати важко, але нічого рівного досі не написано.
Альберт Хіршман, «Exit, Voice, and Loyalty» (1970). Сто сорок сторінок, які замінюють курс із політології. Рамка «вихід або голос» після прочитання починає працювати в голові автоматично, причому і на спільнотах, і на стосунках.
Роберт Патнем, «Bowling Alone» (2000). Найповніша документація розпаду соціального капіталу в Америці за півстоліття. Патнем показує, як саме зникають спільноти, і це корисніше за будь-яку інструкцію, як їх створювати.
Чарльз Фогл, «The Art of Community» (2016). Найпрактичніша з усього списку. Сім принципів із чіткими механізмами: межа, ритуал, спільна історія, символи, внутрішня мова. Книга, яку можна використати як чекліст.

Як влаштована нова культура

Баладжі Срінівасан, «The Network State» (2022). Першоджерело всієї теми. Місцями це маніфест, а не аналіз, і читати варто критично, але без цієї книги розмова неповна. Доступна безкоштовно онлайн.
Бенедикт Андерсон, «Imagined Communities» (1983). Класика, яка пояснює, звідки взялися нації й чому вони виявилися настільки переконливими. Після цієї книги мережева держава перестає виглядати фантазією, бо стає ясно, що й нація колись була новою технологією.
Прія Паркер, «The Art of Gathering» (2018). Про найменшу одиницю будь-якої спільноти, про зустріч. Чому більшість зустрічей мертві та що конкретно робити, щоб вони не були такими. Найшвидша віддача на вкладений час із усього списку. Якщо часу мало, читайте Хіршмана і Паркер: перша дає рамку, друга дає інструмент.

Той самий механізм мовою карти

Тепер ряд, якого в доповіді не було й бути не могло, бо це моя частина роботи. Усе, про що йшла мова вище, карта описує давно та досить точно. Я користуюся нею не як прогнозом подій, а як мовою опису повторюваних рішень людини. І в темі місця, спільноти та переміщення ця мова особливо точна.

Одинадцятий дім: що для вас спільнота

Одинадцятий дім традиційно відповідає за коло, союзників і те, що в сучасній мові називають нетворком. Він показує не кількість знайомих, а те, за яким принципом людина збирає навколо себе людей і що вона від цього кола насправді хоче. Хтось шукає там захист, хтось визнання, хтось ресурс, хтось спільну справу. Коли людина не розуміє власного мотиву, вона заходить у спільноту з одним запитом і сердиться на неї за те, що та дає інше.

Дев’ятий дім: далекі краї та чужа рамка

Дев’ятий дім відповідає за далекі подорожі, чужі культури, вищу освіту та світогляд. Саме тут видно, чи є для людини переїзд розширенням або втечею. Різниця між цими двома сценаріями не в географії, а в тому, що людина везе з собою. Той, хто їде від себе, привозить ту саму проблему в краще місце й через рік дивується.

Уран і знак Водолія: природа мереж

Уран в астрологічній традиції відповідає за горизонтальні зв’язки, за об’єднання через ідею, а не через кров, і за раптові розриви зі старими формами. Водолій є знаком, у якому людина цінує належність до кола вище за родинну належність. Те, що вся тема мережевих держав виникла саме зараз, у традиції читається просто: рамка Водолія описує саме такий тип об’єднання.

Місце як практичне питання

Найпрактичніший інструмент тут це карта місця. Вона не обіцяє, що в певній точці ви станете щасливим, і не вибирає вам країну. Вона показує, що саме у вас підсилюється в конкретній географії: заробіток, конфлікт, публічність, тиша, стосунки. Коли ви вибираєте між чотирма юрисдикціями й усі чотири виглядають однаково розумно на папері, це питання вирішує різниця в тому, яка з них підсилює саме ту вашу частину, якою ви зараз живете. Саме для цього я роблю астрокартографію. Юрисдикцію вибирають за податками, а місце життя за тим, ким ви в ньому станете.

Джерела

Усі цифри в цій статті перевірені за первинними джерелами. Нижче повний перелік із бібліографічними описами, щоб кожне твердження можна було перевірити самостійно.

Довіра, зростання і мобільність

1. Knack, S., & Keefer, P. (1997). Does Social Capital Have an Economic Payoff? A Cross-Country Investigation. Quarterly Journal of Economics, 112(4), 1251–1288. doi:10.1162/003355300555475
2. Algan, Y., & Cahuc, P. (2010). Inherited Trust and Growth. American Economic Review, 100(5), 2060–2092.
3. Tiebout, C. M. (1956). A Pure Theory of Local Expenditures. Journal of Political Economy, 64(5), 416–424.

Соціальні зв’язки та пізнання

4. Holt-Lunstad, J., Smith, T. B., Baker, M., Harris, T., & Stephenson, D. (2015). Loneliness and Social Isolation as Risk Factors for Mortality: A Meta-Analytic Review. Perspectives on Psychological Science, 10(2), 227–237.
5. Bratsberg, B., & Rogeberg, O. (2018). Flynn Effect and Its Reversal Are Both Environmentally Caused. PNAS, 115(26), 6674–6678.
6. Teasdale, T. W., & Owen, D. R. (2008). Secular Declines in Cognitive Test Scores: A Reversal of the Flynn Effect. Intelligence, 36(2), 121–126.
7. Lindenfors, P., Wartel, A., & Lind, J. (2021). «Dunbar’s Number» Deconstructed. Biology Letters, 17(5), 20210158.
8. Dunbar, R. I. M. (1992). Neocortex Size as a Constraint on Group Size in Primates. Journal of Human Evolution, 22(6), 469–493.

Книги та теоретичні праці

1. Hirschman, A. O. (1970). Exit, Voice, and Loyalty: Responses to Decline in Firms, Organizations, and States. Cambridge, MA: Harvard University Press.
2. Ostrom, E. (1990). Governing the Commons: The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge: Cambridge University Press.
3. Anderson, B. (1983). Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism. London: Verso.

Класика про суспільство

4. Arendt, H. (1958). The Origins of Totalitarianism (2nd ed.). New York: Meridian Books. Розділ «Ideology and Terror».
5. Srinivasan, B. (2022). The Network State: How to Start a New Country.
6. Putnam, R. D. (2000). Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster.

Статистика та звіти

1. Smith, C. (2020). Оцінка внеску довіри в економічне зростання; результати поширювалися Deloitte Insights.
2. Ipsos (2022). Global Trustworthiness Monitor. Опитування в 30 країнах.
3. United Nations, Department of Economic and Social Affairs (2024). International Migrant Stock.
4. Gallup. State of the Global Workplace, щорічні звіти 2012–2025.
5. Pew Research Center (2024). Religious Landscape Study.
6. e-Residency Estonia (2025). Офіційна статистика програми.
7. Soho House & Co (2025). Звітність за третій квартал.

Непідтверджені твердження з джерела

Три твердження з доповіді, яка стала основою цієї статті, перевірити не вдалося й у текст вони не ввійшли: сукупна кількість відвідувачів Burning Man за всю історію, будь-яке єдине число цифрових номадів у світі та співвідношення активів громадян Liberland із ВВП Хорватії. Якщо у вас є первинне джерело щодо будь-якого з них, надішліть його в коментарях і я внесу правку з посиланням.